Еротичні хроніки #1 Досі.

Повільний ранок. Сонячне проміння пробивалося крізь вікно та ніжно пестило моє обличчя. Потягуючись, я відчула теплий подих біля свого волосся, тихий шепіт... і зраділа, бо знала, що це був ти. Я посміхнулася.

— Доброго ранку, — сказала я.

Твої руки пробіглися вздовж мого тіла, притягуючи мене ближче до себе. Мої плечі до твоїх грудей. Так обережно і, водночас, так звабливо.

— Доброго ранку, — відповів ти, ніжно торкаючись моєї шиї вустами. — Сподіваюся… — Твої пальці повільно та дражливо пробіглися вниз по моєму животі. Я ховаю свій вразливий сміх, та тіло зраджує мене в цю ж мить, коли «мурашки», одна за одною, слідом зʼявляються скрізь. — …ти спала добре?

Від думки про минулу ніч моя білизна миттєво стала вологою. Всередині ніби спалахнула іскра, що раптово перетворилася на полум'я, піднімаючи температуру всього тіла, і я відчайдушно хотіла, щоб твої руки опустилися ще нижче, щоб вони відчули, як сильно я прагну відчути тебе знову.

Наскільки сильно хочу потонути у тобі, іти за течією і розбитися, як хвиля об берег. Віддатися і забутися. Бути просто твоєю.

— Занадто добре, — прошепотіла я, закушуючи губи. — Гадаю, варто повторити.

Я дуже, дуже хочу доторкнутися до тебе. Я прагну ніжності твоєї й поцілунків. Тепла твого палкого, яке окутало кожну частинку мого тіла. Я хочу відчувати знову. І ось…

І саме в цей момент, зовсім неочікувано, я розплющую очі.

— Що? Якого трясця?!

Всередині, раптово, з'явилася діра. Від тебе не залишилось ані сліду. Твоє обличчя, риси і згиби твого тіла, неначе попіл, розчинились у воді й несли мене назустріч скелям ураганом руйнівним. Аби розбитися. Як я й хотіла. В моєму ліжку залишилась лиш холодна пустота.

Проте я залишилася жива.

Це був всього лише сон.

Та моє тіло плаче за тобою.

Досі.